|
Червлений щит тонув – не потопав, Плескався в струях золотого раю... І канув... Там, у зоряного краю, В купелі невгасимій диск скипав. У синь бліду і в празелень – опал Із глиби каменя так сяйвом грає. Ніч стала без тіней – і не вмирає, У східний горн вогонь заходу впав. Без руху час. Будинки, без тяжіння, – І пильні, і глухі. І ніч – як синь. Та не межує граней чітко тінь. Ріка тремтить, несе чудес видіння. Їй розточить вогонь чудесний – лінь... І натяк там, а тут – лише прозріння.
|