|
Уже за хвилі ті червоні, Втомившись, сонце порина; Темніша синя пелена, Туманом криє оболоні, І вечір землю обніма; З ним тихо лине ніч сама І сіє скрізь чудові зорі На неомірянім просторі... О богомила! Линь хутчій З твоїм серпанком чарівливим, З твоїм забуттям мовчазливим – Нужденним душам мир навій! . . . І своїм лагідним диханням Ти серце, втомлене украй, Мов ненька та, заколисай!
|