|
Тут, під небом чужим, я прихожий незваний, Чую крик журавлів, відлітаючих в даль. Проводжаю птахів в синю путь в ранок тьмяний – До моєї Сторонки... У серці – печаль. І чим далі вони – тим сільніше тужіння, Мовби мрію мою поховали в імлі. Ну, чому саме тут – у небеснім склепінні Наді мною проклали ви путь, журавлі?! Многоденна їх путь на притихлому небі – І лишаюсь отут під чужим небом я. Ось привіють в свій край. Їх притулить до себе – Божа земленько, рідна... Вкраїна моя... Непривітний сей край – і не можна спинити: Вид похмурих людей і чужої землі... В серці жар, в серці біль... Перестанье ж квилити! – Не курликайте щемно, мої журавлі.
|