|
Крізь вечірній туман тут під небом стемнілим, все ясніш і ясніш чую крик журавлів. Серце лине назустріч птахам, прилетілим з вже холодних степів та замерзлих полів. Ось все ближче летять, все сильніше ридають, мов переповідають новини сумні. То з якого ж це ви непривітного краю несете ці новини смутному мені? Я ту знаю країну. Там сонце не гріє, там на саван чекає вже мертва земля, там у голих лісах вітер, виючи, віє. То – мій батьківський край, то – вітчизна моя. Морок, бідність, нудьга, в часту днину негожу вид похмурий людей, вид печальний землі... Серце в грудях щемить, я без сліз вже не можу. Перестаньте ж кричати мені, журавлі!
|