|
Подивишся, німці в лаврових вінках, У Франції – мир і порядок; А в серце крадеться все нібито страх, Сучасний їх дух – бридкуватий. Кулачне бо право панує там знов, Нам справи немає, судачиш, Життя нам дарма, і пролиту вже кров В рожевому кольорі бачиш. Того і дивись – вибух, боже, прости, І воїни, злі, як вовчиці, Поставивши всюди могильні хрести, Хрестами прикрасять петлиці. Боюся, що ми, спорожнивши свій лоб Від тих невійськових проблем, завтра просто Не знатимемо, що за звір – філантроп, Питаючи: що це – філософ? Тим більше, що в наші мудровані дні Весь розум взяли дипломати, І світу потрібні – з пером лиш вони, Й зі зброєй новою солдати. Дві справи в ходу: відривати в людей Від тулубів руки і ноги Та, ніби в ім’я надвисоких ідей, Чинити всілякі підробки. Коли ж нам підносять з люб’язністю в дар Свободу, реформи, науку, – У цирку немов, я чекаю: фігляр На публіку викине штуку. Промови всі болісно ріжуть мій слух, Всі темні думки чи нечисті... Про пальму ту, мирну, про доблесний дух Дарма кажуть вже оптимісти. Вид символу миру їм солодко-мил, Для мене ж – як різка він просто; А там, де фортеця моральних їх сил, Мені там – розм’якшення мозку...
|