|
Холодні вали підіймає поривом На всю широчінь Чорне море. Останній моряк Севастополь покинув – Стрибає у хвилі високі. І грізний солоний вируючий вал О шлюпку матроса бурун розбивав... В туманній імлі Не видно її – Далеко пішли кораблі. Однак моряки підібрали героя – Кипіла вода, наче в пеклі. Він камінь стискав ледь живою рукою І тихо сказав перед смертю: «Коли залишав я знайомий стрімчак, Гранітний уламок з собою узяв, Щоб навіть у млі, У тій далині Забути ми Крим не змогли... Хто візьме граніт, той нехай поклянеться, Що він шанувать камінь буде. Найперший в улюблену бухту ввірветься – І клятву ніяк не забуде. Цей камінь чудовий вночі і удень Хай серце матроса плекає вогнем, – Який не зганьбить Той камінь-граніт, Що руською кров’ю блищить!» Крізь бурі пройшов заповітний уламок – Стоїть він у скелі надійно. Змахнула крильми доброзичлива чайка – Зробилось на серці спокійно. Низенько вклонився матрос стрімчаку – Здобув для Вітчизни він славу нову... У мирній воді Ідуть кораблі Під сонцем своєї землі.
|