|
Все на місті, все в порядку, Фарби й пензлі він узяв – Ніби вранішня зарядка, Для душі свій комплекс вправ. Він малює біля Нілу В жар червоних голубів, Він малює крокодилів, Що, як небо, голубі. А у зелені у чистій Біле сонце аж горить. Ви не лайтесь, колористи, За жахливий колорит. Перед вами він пасує, Та, мабуть, не в цьому суть: Він не Африку малює, А малює він красу. То нащо дзвонить без діла: «Брак таланту»? Є талант, І для мене зрозумілий Всякий чесний дилетант. Привітаю я артиста, Що заграє на кларнет, Водія з ліричним хистом, Що напише вам сонет. І я певен, ця сміливість Ще невмілого пера Завтра буде уже зрілість І майстерності пора. Недаремно ж у болоті Ті загрузли аж до брів, Хто в засаленій колоді Все шукає козирів. Зараз козир – в п’ятій масті! Інше все – це гниль і тлін, Хто обмежений – не майстер, Не особа, дурень він. Десь в майбутньому, я вірю Щоб гостріший розум мать, І філософ буде гирю, Буде штангу піднімать. То навіщо слів цей бренькіт: «Брак таланту»? Є талант! І мені все більш до серця Всякий мирний дилетант – Той, хто вирвався із цисти Пережованих понять. Так-то, братці колористи, – Нумо краще віршувать!
|