|
Коли надходить час зорі І новий день планети, Не полководці, не царі – А родяться поети! У лісі, в полі, на ріці Чи в затишку квартири Гризуть поети олівці – Нової прагнуть ліри. Її нема... Нема й прикмет, Щоб музу стріть живою, І б’ється в розпачі поет Об стінку головою. Він болем біль загородив В горінні безкінечнім, У нім напруга всіх світил – Не руште: Небезпечно! Запам’ятайте, як урок, Щоб не чіпать руками: Поет – єдиний наш зв’язок З майбутніми віками! Як обіцянка і як вість, Як дальній світ ракети, Як знак того, що «завтра» єсть – Так родяться поети!
|