|
Збитошник оселивсь у нас, й подія це страшна! Ми потерпаємо весь час від цього пустуна. І скарги йдуть навперебій: і це́ от, і тамто́... А винуватий – хтось такий, чиє ім’я – Ніхто! Скажіть, наприклад: хто знайшов в буфеті мармелад, й обгортки, ніби як на схов, запхав кудись навгад? Хто з коридору крикнув «гав»? Хто розірвав пальто? Хто на шпалерах малював? – Ніхто, Ніхто, Ніхто! «Ніхто – прека́посний сусід! – сказала мати враз. – Давно його провчити слід, і ось йому наказ: Ніхто не піде в двір на гру, удома хай сидить!» Вам смішно? А мене й сестру це зовсім не смішить!
|