|
Ти впусти мене, шпак, у свій «храм», Осели у шпаківні старенькій. Під заставу я душу віддам За твій пролісок ніжно-тоненький. Все шумить і все славить весну... А бруньки на вербі – м’які пензлики, Тихо клени відходять від сну, Трепотіло щоб листя метеликом... На полях всюди – розгардіяш І струмочків веселих розмови... Хочу крикнути їм, що я ваш! – Й стрімголов у прозорі діброви! Заспівай серенаду нам, шпак! Крізь літаври і бубни історії Ти – наш перший весняний співак З березневої консерваторії. Починай вже виставу, свистун, Запрокинься голівкой вогня́ною, Розриваючи сяйво із струн У горлянці діброви весняної. Я і сам би співати хотів, Та почулось мені, наче з космосу: «Хто бува навесні “гучнослів” – Восени залиши́ться без голосу!» А весна все красою втіша І уквітчує мріями пряними. Підіймай же шпаківню, душа, На твоїми садками весняними! Осели на жердині вгорі Над твоїми гаями і нивами, Де палають всі фарби зорі Із дзвінкими пташиними співами... Наче знову я став юнаком, Квіти ніжно-блакитні шануючи, З очманілим від щастя шпаком Весняни́ми ланами крокуючи.
|