|
Я приніс букет чортополоху. В глечику поставив на комод. Як мана, захоплює потроху Вогників яскравий хоровод. Ці зірки із списами-промінням – Сяйво бризок літньої зорі. Цим палким малиновим цвітінням Ліхтарями світять у мені. Всесвіту малесенька частинка, Організм з стебел і колючок, Полум’я боїв мала іскринка, Гострих шабель піднятий пучок. Наче вежа нескінченной люті, Де до списа притулили спис, Де ці квіти, наче кров’ю скуті, Прямо в серце лавою вляглись. Снилося: за гратами сумує В тій в’язниці, що не досягти, Птах чарівний. Чорне зло панує, Та не можу я допомогти. Бо живу, як на вітру тростинка, Все якось не так, не напоказ. І встають чортополоху стіни Поміж мною й щастям раз-по-раз. Наскрізь протикає шип разючий Мої груди, і в останню мить Мені світить крізь той вир болючий Промінь щастя й радістю горить.
|