Я зростав у природі суворій, Де мене звеселяли завжди Чи кульбабка у шапці пуховій, Чи жовтаві зірки череди. Чим простіша звичайна рослина, Тим сильніше хвилює мене Кожна квіточка, кожна стеблина, Що життям навесні спалахне. У ромашковім білім серпанку, Де співає веселий струмок, Цілу ніч я б пролежав до ранку Та дивився б у очі зірок. А життєвий потік млосним пилом Все стікав би й стікав все мерщій, Та зірки крізь тумани б світили Й заливали промінням кущі. Серед трав соковитих весняних, Що навіюють шелестом сни, Я б лежав, і думки мої тьмяні Розчинялися б в серці весни.
|