Де блиск туманний місячного сяйва, У сні глибокому лежить мій рідний край. Кавказьких гір там сиві ізваяння Стоять далеко, аж за небокрай. Тиша яка!, Не чутно ані слова... Моя вітчизна – мати спить тиха. Слабке стогнання, наче ночі мова, Прорветься раптом і все знов стиха... Стою один... І тінь від гірських піків Сумна і темна, там лежить внизу. О Боже! Сон та й сон...Коли безликі, Коли вже ми прокинемось від сну?
|