Де блиск туманний місячного сяйва,
У сні глибокому лежить мій рідний край.
Кавказьких гір там сиві ізваяння
Стоять далеко, аж за небокрай.

Тиша яка!, Не чутно ані слова...
Моя вітчизна – мати спить тиха.
Слабке стогнання, наче ночі мова,
Прорветься раптом і все знов стиха...

Стою один... І тінь від гірських піків
Сумна і темна, там лежить внизу.
О Боже! Сон та й сон...Коли безликі,
Коли вже ми прокинемось від сну?
Михайло Вечера2018