|
Ти поясниш хіба мені – звідки Чудернацькі ці образи дум? Як би волю від див відволік ти, І прирік на спочинок мій ум. Я боюся, що мить та настане, І, не знаючи шляху до слів, В муках творчості думка повстане, Мої груди роздерши навпіл. В підробітках мистецтвом по світу, Вдовольняючи темні уми, Мов малеча радіюча літу, Веселимся над прірвою ми. Та як тільки-но черга настане – Рештки спалених крил на плечах, І метелика скоро не стане, Щоби вічно палала свіча!
|