|
О сад нічний, затаєний орган, Ліс довгих труб, віолончелей пристань! О сад нічний, печальний караван Дубів німотних і ялин тінистих. Він цілий день зривався і шумів. Був герцем дуб, тополя – потрясінням. Листків сто тисяч, наче тіл в юрмі, Переплелися в маревах осінніх. Залізний Серпень в чоботях вузьких Тримав велику тацю з дичиною. І постріли гриміли подовкіл, І птиці мертво падали на хвою. І сад замовк, і місяць засвітив – Упали вниз десятки довгих тіней, І зграйки лип підносили персти, Птахів ховали в плетивах рослинних. О сад нічний, о бідний сад нічний, О сон створінь, та як же в ньому гірко! О спалахнулий раптом з вишини Останній зойк розтрощеної зірки.
|