|
Живопис полюбіть, поети! Лише він може без прикрас Душі мінливої прикмети На полотно занести враз. Згадайте, як із темряв часу З картини Рокотова в фас В легкому вбранні із атласу Дивилась Струйська знов на нас. Там очі в неї – як тумани, Ні посмішка, та і ні плач, І очі ті – як дві омани, Що вкриті сутінком невдач. З’єднання всих тривожних гадок, Усих життєвих запорук, Шаленой ніжності припадок І передбачення всих мук... Коли нас вечір настигає, Або гроза гримить вночі, З самого дна душі засяють Мені прекрасні очі ці.
|