|
Шануй художників, поете, Бо здатні лиш вони одні Душі мінливої прикмети Відображать на полотні! Яким здалось нікчемним слово, Коли, закутана в атлас, Прекрасна Струйська загадково З портрета глянула на нас. В її очах покров туману: Можливо, сміх, можливо, плач. В її очах печаль обману І біль прихованих невдач. Єднання дивне двох загадок: Чи то захоплення, чи страх, Шалений ніжності припадок, Чекання мук – усе в очах. Коли зневір’я підступає, Як сірий вечір до вікна, В душі моїй зорею сяє Безсмертний погляд з полотна.
|