|
Не вірять політикам нині, як правило – Їхні думки за сімома печатками. Та люди повірили у Вацлава Гавела, У слово його, правдиве за ґратами. І поряд з нуворишами, що нас обікрали, В скорботний цей день його привітали Тінь Сахарова, що не договорила, І Палаха1 тінь, що дотла не згоріла. Завжди окупація – брехня аморальна. Прийде до могили з повинною, звісно, Танкіст, що покінчив з собою в Моравії, Бо він роздавив дитя ненавмисно. І вісім сміливців з дитям у колисці Теж прийдуть на цвинтар з скорботним плакатом. Моя телеграма, хоч їй і не місце, Туди прилетить пожовтіла, затята. Я ріс поблизу нумерованих зеків, Був внуком своїх двох дідів-арештантів. І був мені світ цей глибинно-далеким, І нюх на свободу моїм став талантом. Я пісню зловив у витті зимовому, В Гулазі, що близько, її не забути. Розбийте кайдани неволі одному, Щоб ви всі навчились, як пута розкути. Свобода. Її ви принизить безсилі, Що візьмеш із неї, повії і дури? Здається, що всі демократії милі, Наспраді ж підвидами є диктатури. Бацили безправ’я нам геть треба вимести. І хто серед людства є повністю чистий? Де є та держава лише справедливості? Чи є хто достойний свободі учити? Чи можем сумління зробити ми правилом, Якщо ворожнеча скрізь, розбрат, війна. Оце про таке на могилі у Гавела Замислилась Чехія, й не тільки вона. Давно живемо ми без Гітлера, Сталіна, Та й досі щомиті нас можуть убити. Ми знаєм, свобода повинна буть сталою, А хто нам підкаже, що з нею робити?
1 Ян Палах, 20-літній студент, у січні 1969 року спалив себе на Вацлавській площі у Празі на знак протесту проти введення радянських війск в Чехословаччину.
|