|
Ти велика в любові. Смілива. Але я так навряд чи зможу. Не зроблю я тобі поганого, Ось такій чудовій, пригожій. І здається, що нібито по́ лісу Ти мене ведеш навмання. Ми в дрімучих квітах до пояса. Що за квіти не знаю я. Не годяться колишні всі навички. Вже не знаю, робити що й як. Ти втомилася. Просишся на руки. Ось ти вже у мене на руках. – Любий, бачиш, небо синіє? – І продовжуєш фразу простую: Ну чого ж ти чекаєш? Неси мене! А куди тебе понесу я?
|