|
Пам’яті В. Висоцького Пліч-о-пліч з шашличною в шепоті сочному, Кіоск звукозапису десь вблизу Сочі. І голос знайомий хрипить в пеклі сонця, Й нахабний листок: «Продається Висоцький...» Володя, як раптом тебе полюбили Із стереомагамі автомобілі! Касету штовхнуть прошашличенним пальцем – Й співай, хоч тебе вже немає, страждальцю. Торгаш тебе ставить у іграшці – «Ладі» З повією, вимазаній в шоколаді, І цідить, щоб не задрімать за кермом: «А ну – ка, Висоцького ми крутаньом». Володя, як страшно нам пеклом і раєм Крутитись для тих, кого ми зневажаєм. Але, яке щастя, що магнітофони Не вкрадуть передсмертнй останній наш стогін. Співав для студентів Москви та Нью-Йорка, Й частини планети, що зветься – гальорка. І до копачів прилітав в вертольоті, Спустився і співав близ багаття в болоті. Ти був напівгамлет і напівчелкаш, Тебе торгаші не віднімуть – ти наш. Тебе поховали так, ніби ти геній – Хто геній епохи й миттєвостей геній. Ти бідний наш геній сімдесятих, Ще й бідними геніями небагатих. Для нас – Окуджава був, Чехов й гітара. Ти – Зощенко пісні з єсенінським яром. І в піснях твоїх, роздираючих душу, Є нотки від сиплого хрипу чинуші! Кіоск звукозапису, що біля пляжу... Життя закінчилось, – тотальна продажа.
|