|
Що відбувається зі мною, Мій друг до мене ні ногою, А ходять, в метушні мети, Різноманітні, та не ті. І він не з тими ходить знаю, Ще й розуміє – полишаю... Що розбрат наш не є святим, Обидва мучимося з ним. Зі мною ось що, так, зі мною, – Не та до мене йде земною; На плечі руки лиш мені Кладе... і все як уві сні. А втім, скажіть же ще, на Бога, Яка в обіймах жде тривога: Та, у якої вкрали душу, Помститься, – я їй вірить... мушу. Хай не відразу вже відмовить, А буде жити у борні І несвідомо прийме сповідь Когось далекого собі. О, скільки їх, що Богом дані... З непотребу зв’язків, та дружб, Тих, – вимушених, у коханні Зв’язків палких з любові душ. Куди подінусь наодинці: Прийди, будь хто, скоріш, поруш Поєднаність сердець чужинців, Близьких поневіряння душ.
|