|
Назву я ясно незбагненне: Мій друг відірваний від мене, А в’яжуть зашморги дрібних Знайомств, численних, та не тих. І він нав’язаних приймає, Обтяжений, терпіти має, Розвів нас розбрат без причин, Два, та не вдвох, страждаєм з ним. Назву я ясно незбагненне: Не та і пара біля мене. З’явилась, владно обняла І в пари вкрала – не взяла. А справжня – їй як раду дати, Бо став призначений чужим? Як повелося обкрадати, Вона також помститься тим. Хоч не одразу, не свідомо: З собою житиме в борні, Незчується, а вже чужого Теж намічатиме собі... Таке вже нице і недуже Засилля зайвих, дружб байдужих! Як надриває, пригнітає! О, Хтосю, вкинь у лад ще й суть: Нехай чужих світ не єднає, А рідним нарізно не буть!
|