|
Солонії бризки блищать на паркані. Зачинено хвіртку. А море в тумані На заході, в бризках, що б’югь врі інобіч, Жар ярого сонця – всмоктало на ніч. Кохана, ти спи... Мені душу не змучуй. Вже степ засинає і гори, суціль. Вмостивсь, навіть, пес наш. патлато-дрімучий, І лежачи, з непу облизує сіль. І пес на цепу, і кущі, засинаючи, І море, крізь сльози солоні ропи, І я тобі стиха й ще тихше, благаючи, Нарешті, вже – мовчки: «Кохана, ти спи...» Кохана, ти спи... Позабудьмо про чвари. Собі уяви: як прокинемось ми! Розтануть примари, розвіються хмари, Ми сонце і свіжість відчуєм грудьми. Проте, як звеліти все це уявити Тобі, недовірі? Кохана, ти спи... Вві сні посміхайся, збираючи квіти (Міркуй, де – поставить і що оповити), Й собі щонайкращі прикраси купи. Втомилася? Марне від спеки ворочатись? Занурюйся в сон, відпустивши гальмо. Вві сні все можливе, що мариться, хочеться, На що не спроможні, коли не спимо. Не спати – ганьба проти сил і терпіння, Усе несвідоме кричить в глибині. Втомилися очі з марнот маячіння, Спочить під повіками краще вві сні. Кохана, ти спи... Вже нічого не вдієш, Повір, я провини не відаю, ні!.. – Люби мене, чуєш? Пробач! . Розумієш?! Хоча б – уві сні, хоча б – уві сні!.. Кохана, ти спи... Ми на куті земній, Що вибухнуть здатна, авжеж, може статись!.. І час нам обнятись, аби не зірватись, А випаде впасти, щоб в паці в одній!.. Кохана, ти спи... Ти образ не збирай. Хай – мрії, надії у сни засіваються. Як тяжко на кулі земній засинається, І все ж таки, чуєш? Ти спи, засинай!.. ...Спить пес на цепу і кущі сплять – навпочіпки, І море, крізь сльози солоні ропи, І я тобі пошепки і, знов, – напівпошепки, Нарешті, вже мовчки: «Кохана, ти спи!..»
|