|
Я тиняюсь в юрбі столичній Над квітневим кипінням води, Так обурливо нелогічний, Непростимо так молодий. Я займаю трамваї з бою, Я завзято комусь брешу, Ніби сам біжу за собою, Й наздогнати ще не спішу. Я дивуюсь баржам бокастим, Літакам, і рядкам своїм... Наділили мене багатством, Хто б сказав, що робити з ним.
|