|
В рядку, що полискує сталлю, холодна прихована гра. Я вище поезії ставлю незрідненість зла і добра. Поезія враз помирає, коли збайдужілим пером добро вона злом називає, а зло – називає добром. Байдужий – це гірше каліки. Я вірю шерезі рядків, де власні вкарбовують лики і радість, і сором, і гнів. Рятує рядок недомовка, та натяк уб’є боязкий. А кров’ю строфа не намокла, то вийде весь віршик мулький, Я бачив епох потрясіння, руками розламував зло, – у тім було справжнє змужніння, все інше – то вже ремесло. Поезія – вчинок прилюдний, і автор на пласі стоїть: добро замогло – непідсудний, а зло – то й поета судіть. Та часом собі відщепенство маскує мистецьке шатро, і схоже це на двоєженство – засватати зло і добро. Талант не бува непорядним. Ніколи й ніде не була звитяга мистецтва і правди – на крихту! – звитягою зла.
|