|
Між сосен сонних – злими ми – зняли́ся з бівуаку Під дріж жорстоку осені на скрючених гілках. Дорога ллється хвилями – смердюча як клоака – Лугами та між соснами – паскудна і гидка́. Сіріють сопки вишками і ликами святими Над нашими солдатами, по пояс у багні. Хвилястими доріжками бредуть вони за тими, Хто був колись-то браттями, а нині, ма́буть, ні. ...Кістки́ старої падалі відчищені та вимиті Дощами, злими стужами, стараннями птахів. Ах, чорт візьми, чи зрадами, чи небом ми закинуті У це життя спаскуджене, у ці краї лихі.
|