|
Відчини, захмарний воїне, Сонцесяйну браму дня. Глянь, що янголи накоїли – Увели мого коня! Мудрий Бог не хоче зайвого: Кінь той – міць моя, мій друг. Чую я – ірже він жалібно І гримить його ланцюг. Він, сердега, намагається Перегризти свій аркан, І від нього розлітається Хутро біле у туман.
|