|
«Чом так тьмяно місяць світло сіє На сади і стіни Хороссану? Ніби я блукаю по Росії, Схованій запоною туману», – Так спитав я, ідучи до Лали, В мовчазних і темних кипарисів, Та вони ні слова не сказали, Голови спинаючи у висі. «Чом так сумно небо виглядає?» – Я у квітів запитав бентежно. І сказали ті: «Троянда знає, Розпитай у неї обережно». Пелюстки троянда розпустила, Пелюстками тихо проказала: «Зрадила тебе невірна мила, Іншого сьогодні цілувала.» Говорила: «Руський не помітить... Все тобі віддам – життя і тіло...» Ось чому і місяць тьмяно світить, І високе небо спохмурніло. Так набридли зради незбагненні, Сльози, муки, вигадки жіночі. Та усе ж навік благословенні На землі оці бузкові ночі.
|