Поетом будеш в значенні єдинім, Коли не порушиш правди життя, Рубцюватимеш ніжну шкіру понині, В крові чуттів пеститься чужа душа Поетом будеш, лиш співай привільно, Щоб тобі відомий був цей мотив. Соловейко співає без болю, вільно, Бо лиш один має звуків порив. Канарка ж із голосу незнайомого – Жалюгідна, смішна витребенька. Світ у пошуках лиш слова пісенного, По-своєму співає, мов жаба маленька. Магомет схитрував у Корані, Заборонивши напої міцні, Лиш тому поет не перестане, Втопати із тортурами у вині. І коли до коханої поет прямує, А кохана на ложі з іншим лежить, Волога живильна його врятує, Не метне ножа їй у серце в ту мить. Але, палаючи ревнивою відвагою Насвистуватиме собі йдучи додому, Ну, і що ж, помру собі волоцюгою, На землі нам і це цілком знайоме».
|