|
Буть поетом – невеселе діло. Значить це, як правди не порушить, Рубцювать своє тендітне тіло, Кров’ю серця тішить інші душі. Буть поетом – це співать про волю, Де билинка кожна стане звісна. Соловей співа – не чує болю, В нього все одна й та сама пісня. Канарейка з голосу чужого Лиш бряжчить – душі немає в неї. Світ чекає слова запального, Жаба й та виспівує своєї. Магомет перемудрив кораном, Заказавши брати чарку в руки. Ось чому поет не перестане Пить вино, йдучи на вірні муки. Як поет іде навстріч коханій, А кохана з іншим ділить ложе, Трунком животворним осіянний, Він у серце їй не всадить ножик. А в жару ревнивої відваги Насвистить, прямуючи додому: «Ну то й що ж, загину, як бродяга, На землі нам і таке відоме».
|