Місяць у хмарині, як в брилі, Пахощами нас дурманять квіти. Як спокійно й хороше бродити Просторами синьої землі! Десь далеко спить собі Багдад, Там жила й співала Шахразада. Де тепер казок її відрада? Віддзвенів давно забутий сад. Плити недоглянутих могил Поросли на цвинтарі травою. Не змітай і ти з них давній пил, Не схиляйся низько головою. Як на світі гарно! Озирнись: Кожна квітка твій цілунок манить. З ворогом у серці помирись – І тебе блаженством ошафранить. Треба просто жити і кохатись. З милою цілуйся і гуляй, А захочеш мертвим поклонятись, То живих, принаймні, не займай. Хай ширазький місяць світить срібно На поля, на листя верховіть. Тих, кому нічого не потрібно, Можна лиш на світі пожаліть.
|