|
Вечір світлом шафрановим висне, Пробігають троянди між трав. Дорога, заспівай мені пісню Ту, що зроду Хайям не співав. Пробігають троянди між трав. Сяйвом ночі Шіраз осіянний. Зорі й місяць заводять танок. Під чадрою дарма персіяни Держать нині дівчат і жінок. Сяйвом ночі Шіраз осіянний. Чи від спеки вони повгасали, Свого тіла ховаючи мідь? Чи тому, щоб їх дужче кохали, Не бажають лицем засмагліть, Свого тіла ховаючи мідь? Із чадрою не варто дружить, – Не забудь ти цю заповідь, мила. Мало в світі нам випало жить, Мало радість нас тішила й гріла. Не забудь ти цю заповідь, мила. Освітили і те, що й негоже, Твої очі промінням тепла. І ховать не годилося б, може, Вроду щік і ясного чола. Як їх мати природа дала. Пробігають троянди між трав. Серце ж тягне до рідного краю. Сам я, мила, тобі заспіваю Те, що зроду Хайям не співав... Пробігають троянди між трав.
|