|
Не бував я зроду на Босфорі, Не питай про те, який він є. Я в твоїх очах побачив море, Що вогнем блакитним виграє. У Багдад не йшов я з караваном, Не возив шовків туди і хни. Нахились своїм красивим станом, На колінах дай побачу сни. Що для тебе – скільки не проси я, Хай би те розтануло в імлі, – Що в далекім імені – Росія – Я поет, відомий на землі. У моїй душі дзвенить тальянка, Гук нічний під місяцем зрина. Чи тебе ж не вабить, персіянко, Голуба далека сторона? Я сюди приїхав не з розпуки, – Ти, незрима, покликом була. Твої ніжні лебедині руки Обвивали, наче два крила. Я давно шукаю супокою, І, хоч милий днів моїх розмай, Щось таке, непойняте журбою, Розкажи про свій веселий край. Заглуши в душі печаль тальянки, Свіжих чарів подихом напій, Щоб забув я образ росіянки, Не тужив і не зітхав по ній. І хоча не був я на Босфорі – Все одно він мариться мені, Бо в очах твоїх, неначе в морі, Голубі спалахують вогні.
|