Не бував я зроду на Босфорі, Не питай про нього ти мене. Хай в твоїх очах, немов у морі, Голубе проміння спалахне. Не ходив в Багдад я з караваном, Не возив я шовк туди і хну. Нахились своїм красивим станом, На колінах я твоїх засну. Не здіймай від здивування вії, Як відкрию я тобі секрет, Що в своїй засніженій Росії Я відомий, визнаний поет. У моїй душі звучить тальянка І протяжний голос вовчих зграй. Може, й ти захочеш, персіянко, Подивитись на далекий край? Я сюди приїхав не від скуки – Невідома сила привела. І мене твої дівочі руки Обіймали, наче два крила. Серце відгукнулося на ласку, І хоч я минуле не кляну, Розкажи мені веселу казку Про твою країну чарівну. Заглуши в душі моїй тальянку, Влий у серце приворотний чар, Щоб забув я дальню росіянку, Не зітхав, не думав, не скучав. І нехай не був я на Босфорі – Вигадаю розповідь тобі. Все одно в очах твоїх, як в морі, Вогники палають голубі.
|