Затягнуло незгладиму рану, П’яний смуток надоїв мені, Чарівними квітами із Тегерану, Я лікую душу в чайхані. Сам чайханщик з круглими плачами, Щоб прославилась навіки чайхана, Пригощає ніжним красним чаєм, Замість чачі, коньяку, вина. Пригощай, господар, та не дуже, Є троянди в твоєму саду, І із них одна відкрила душу, На хвилину опустив чадру. Ми дівчат весняних та пригожих, Не тримаємо у клітці, як птахів Поцілункам не вчимо за гроші, Любимо їх чистий вільний спів. А ось цій, за ніжний порух тіла, Що зорі, сестрою я б назвав, Я відав би все що захотіла, Неба синь та ніжний подих трав. Наливай мені міцного чаю, Я тобі ні каплі не збрешу, За слова свої відповідаю, А за душу, вибач, промовчу. Не шукай у дверях порятунку, Є шпарина в твоєму саду, Згинув я, в очах п’янкому трунку, Що відкрили душу та чадру.
|