|
У душі зарубцювалась рана, Припинились марення нічні. Пахощами квітів Тегерана Я лікуюсь нині в чайхані. Сам чайханщик щиро пригощає; Щоб запам’яталась чайхана, Поїть він мене червоним чаєм, Не дає горілки чи вина. Пригощай, хазяїне, охоче, Може, знову шлях сюди знайду. Не дарма ж мені моргнули очі, Лиш на мить відкинувши чадру. І у нас дівчата є хороші, Тільки більше волі молодим. Ми вчимось цілункам не за гроші, За любов не платимо калим. Ну а цій, що зникла як омана, За її небачену красу Подарую шаль із Хороссана І ширазький килим піднесу. Наливай мені міцного чаю. Я тобі, хазяїне, скажу, Що таку я вперше зустрічаю, Хоч куди за нею побіжу. Хай замкнеш ти двері проти ночі, Все одно є хвіртка у саду... Не дарма ж мені моргнули очі, Лиш на мить відкинувши чадру.
|