|
Та ще не сохне дощ вчорашній В траві зелена є вода! Занедбані сумують пашні, І в’яне, в’яне лобода. Блукав по вулицям, калюжам, Осінній день злякався дик. І в кожнім, що зустрів там мужі Я хочу милий зріти вид. Ти загадковіше, все краще Дивилася в неясний край, Та лиш для тебе щастя наше, Та дружби вірної розмай. Якщо і смерть по Божій волі Закриє очі твої враз, Я присягну, що тінню в полі Піду за смертю, наче час.
|