Ну, цілуй мене, поцілуй, Хоч до крові, хоч до болі. Суперечить холодній волі Серцевих течій розруй. Перевернутий кухлик Серед радісних, не для нас. Прийми подружко заклик: На землі живуть лиш раз! Глянь спокійним поглядом, Озирнись: в імлі вологій Місяць, жовтим вороном Кружляє хапаючи за обрій. Ну, цілуй же! Так хочу я. Тлінь і мені пісню проспівав. Той, що понад виссю в’ється Певно, смерть мою відчував. Помарніла сила! Помирати так помирати! До скону губи твої, мила Я хотів би цілувати. Щоб на вічно в синій дрімоті, Не соромлячись і не ховаючи, В ніжнім черемшини шелесті: «Я твоя» – скажеш кохаючи. І вогонь над повним кухлем, Легкою піною, щоб не погас – Пий і співай, моя подружко: На землі живуть лиш раз!
|