|
Степ, гайочки-старожили, Світ зірок в усі кінці. От і знов заголосили Голосисті бубонці. Гой ви, сани, санченята, На морозі дзвін осик. Ми з сільських, і батько й мати, Ну, і я – селюк, мужик. Наплювать мені на славу, Я поетом бути звик. Та, місцевість цю миршаву, Я не бачив цілий вік. Той, хто вгледіти спроможний Обшир цей, ставки і гать, Той – берізці, майже кожній, Ніжку ладен цілувать. Просто так собі дорога Геть розбита... Та навік Ця – найкраща. Й, слава Богу, Кожен тут до неї звик. Гой ви, сани, гой, санчата, На морозі дзвін осик. Ми – з сільських, і батько й мати. Гей!
|