|
Дрібнолісся. Степ і далеч. Світла ніч у всі кінці. От і знову заридали Переливні бубонці. Неприваблива дорога, Та здавен по ній усі Від малого до старого Їздять радо на Русі. Гей ви, сани! Що за сани! З-під осики мерзлий дзвін. Раз батьки мої – селяни, Значить, я – селянський син. Наплювать мені на славу, Що про мене знає світ. Цю закутину хирляву Я не бачив стільки літ. Хто хоч раз відчуть спроможний Широчінь оцю і гладь, Той ладен берізці кожній Білу ніжку цілувать. І кому не просльозитись, Як під венку в заметіль Стане поруч веселитись Юнь-краса російських сіл. Ех, гармонька, трута-збава, Знать, тому під гук села Не одна завзята слава Ковилою поросла.
|