|
Свище вітер, осріблений вітер, В лагіднім шелесті сніжного шуму. Мабуть, я вперше собі помітив, Так я ніколи іще не думав. Хай поміж вікнами гниль і сирість, Смутку і туги немає і згадки. Бо все одно це життя полюбились, Так полюбилося, мов на початку. Щойно усміхнена жінка погляне – Я вже у пліч у її полоні. Тільки-но чвалом промчать булані – Я уже вдалеч лечу на конях. О, моє щастя і всі удачі! Щастя людське на землі любиме. Той, хто хоч раз на землі заплаче, – Значить, удача промчала мимо. Легше й простіше життя сприймаю, Все обіймаю, що є на світі. Чи не тому ошаліло над гаєм Свище вітер, осріблений вітер.
|