|
Свище вітер, осріблений вітер, В шумі сніжному шелест шовковий. Вперше я спостеріг, повірте, Так я не думав іще ніколи. Хай на віконцях трухлява сирість, Я не шкодую, мене не печалить, Бо все одно це життя полюбилось, Мов Спочатку, як думи мовчали. Жінка поглянула з усміхом тихим – Я вже бентежуся: ах, які плечі! Трійка промчиться, проторохтить там – Я уже в ній, вдалині – і легше. О моє щастя і всі удачі, Щастя людське лиш земля обійме. Хто хоч би раз на землі заплаче, Того удача промчалась мимо. Жити б нам легше, простіше жити, Те все сприймати, що е на світі. Ось чому в гаї несамовито Свище вітер, осріблений вітер.
|