|
Над віконцем місяць. Під віконцем вітер. Із тополь сріблястих облітають віти. Дальній плач тальянки, як самотній клекіт, І до болю рідний, і такий далекий. Пісня то сміється, то слізьми захлипа. Де ж ти, моя липо, предковічна липа? Я і сам, бувало, вийду на світанку І назустріч милій розгорну тальянку. А тепер нічого милій я не значу, Під чужу тальянку і сміюсь, і плачу.
|