|
Життя – брехня, з журбою чарівною, І кожен день доказує вона, Свою всесильність, грубою рукою, В скрижалях долі пише злі слова. Завжди коли я закриваю очі, Говорю їй – торкатися не смій, Життя – брехня, та деколи тривожить, Хвилинним щастям невгамовний біль. Звернись до неба синього обличчям, І скаже місяць долю рокову, Вгамуйся смертний, бо іще накличеш, Для себе правди болісну тюрму. Якщо весною у дерев цвітінні, Вдавати що життя це тільки шлях, Що ж, хай хвилинні друзі стануть тіню, Коханні тимчасові згинуть в прах. Нехай мене словесністю зігріють, Хай гострим лезом буде злий язик, Покинули мене колишні мрії, Кого кохав, тих навіть слід вже зник. Морозять душу ці думки захмарні, Нема тепла у променях зірок, Життя – брехня, всі хвилювання марні, Воно ніколи свій не стишить крок. Та тільки все ж знедолений й стражденний, У новий ранок посміхаюсь я, На цій землі, близькій й благословенній, Тобі за все, подякую життя.
|