|
Нас життя обманює красою, Тим-то й нить його така міцна, Що своєю грубою рукою Завжди пише згубні письмена. Я кажу, коли примружу очі: «Розхвилюй же серце, дай вогню! Ти – обман, та часом, як захочеш, Прикрашаєш радістю брехню. Як почнеш на місяць поглядати, Щоб узнати долю в ворожбі, Заспокойся, смертний, кинь шукати Правди, не потрібної тобі». Хороше в бузковій завірюсі Думать про свої шляхи-путі. Хай нещирі зрадять мене друзі, Хай обмануть подруги пусті; Хай мене втішають ніжним словом, Хай гостріш за бритву злий язик, – Я живу, давно на все готовим, До всього безжалісно я звик. Душу холодять мені ці висі, Бо не гріють зорі золоті. Ті, кого я так любив, зреклися, Ким я жив – мене забули ті. Все ж, хоча і скаржуся на долю, Радісно дивлюся на зорю, На землі, близькій мені до болю, Щиро я завдячую життю!
|