|
Сплять степи, зело дрімає і свинцева свіжість полину... Батьківщини іншої не маю – іншу в серце зроду не прийму. Мабуть, нас єднає спільна доля і таки, кого не запитай – хоч спіткає радість нас, чи горе, рзом ми, бо з нами рідний край! Сяйво місячне і таємниця-ніч... Плачуть верби й шепотить тополя і ніхто під журавлиний клич не розлюбить батьківського поля. Ось і зараз, коли заяснівс новим світлом життєвий шлях, всеодно я поетом лишився стріхи золотої на хатах. А вночі, до ліжка пригорнувшись, бачу, як побравшися за руки, нова юнь, ще сили не позбувшись, на галявини іде мої і луки. Але всеж, тіснимий тою силой, шлю від серця пісню в майбуття: на землі мені дозвольте милій тихо з миром закінчить життя.
|