|
Ковила дріма. Далінь рівнинна. Полиновий дух по всім краю... І ніяка інша батьківщина Душу не схвильовує мою. Випала однакова нам доля, А тому, напевне, скажуть всі: В радощах, переживаннях, болях Нам живеться добре на Русі. Плачуть верби, шепіт тополиний, Спить під сяйвом місячним земля, Та ніхто під поклик журавлиний Не розлюбить батьківські поля. І тепер, коли життя нового Відчуваю подихи тепла, Я зоставсь поетом золотого З рубленими хатами села. У тривожні у безсонні ночі Бачу, ніби ворог, навкруги Новизною юнь чужа хлюпоче На мої галяви і луги. Все одно, отим новітнім гнаний, Я пісні доспівую свої: Дайте вмерти на землі коханій, Тихо вмерти, люблячи її.
|