|
Прощай, Баку! Тебе я не побачу. В душі тепер журба, в душі тепер недуг. І серце з-під руки випурхує неначе І відчува сильніш звичайне слово: друг. Прощай, Баку! Синь тюркська, прощавай! Холоне кров, поволі слабнуть сили. Та донесу, як щастя, до могили І хвилі Каспія, і балаханський май. Прощай, Баку! Прощай, бентежна пісне! Останній раз я друга обніму... Щоб голова його, мов квітка золотиста, Вклонялася мені в бузковому диму.
|