|
Неприваблива місячна хмурність І печаль безкінечних рівнин – От і все, чим жила моя юність, Що любив я і кляв не один. Над шляхами покручені верби, І скрипучий виспівує віз. Не хотів я нізащо тепер би Слухать пісню дорожню коліс. Збайдужів я до хат і не вмію Відчувать їх тепло, як умів. Навіть яблунь весняну завію Розлюбив я за вбогість полів. Я вже іншій вклоняюся славі... Крізь хирлявеньку місячну путь У гранітно-сталевому сплаві Бачу рідного краю могуть. Польова ти Росіє! Доволі За сохою тягтись по полях. Вже стомились берези й тополі Бачить злидні твоїх бідолах. Я не знаю, що буде зі мною, Може, в краще життя не годжусь, Але все-таки хочу стальною Бачить бідну, знедолену Русь. Дзвін моторів я всюди вчуваю В сонмі бур і вітрів грозових І нізащо тепер не бажаю Слухать пісню коліс возових.
|