Не був ніхто
Керманичем планети,
Нікому й пісня
Не лилась моя.
І тільки він! –
Його рука простерта
Вказала: світ –
Єдиний, мов сім’я.

Мене не заворожить
Гімн герою,
Я не тремчу
Кровопроводом жил.
Щасливий,
Що похмурою порою
З ним
Почуттям одним
І дихав я, і жив.

Не те, що ми,
Кому усе так близько, –
Слони
І то здивовані новим:
Став скромний хлопчик
Із Сімбірська
Свойого краю
Стерновим.

Шторм вирував,
І в шквал розчистки
Під прикриттям суворих брів
Він, ніжний,
Думав по-марксистськи,
Цілком по-ленінськи
Творив.

Одважний в розумі
І в силі,
Лиш доторкався до стерна,
Щоб об граніт
Дробились хвилі,
Давали простір
Для судна.

Він – капітан,
Керманич він.
З ним не страшні
Ніякі грози.
Бо з різних зібрана країн
Вся партія –
Його матроси.

Не бійсь,
До моря хто не звик:
У заповітах –
Їхня сила.
На свій ступивши материк,
Запалять
Зоряні світила.

Тоді й поет –
Не я вже, ні, –
Щасливець інший
Поміж вами
Складе пісні
На честь борні
Новими,
Іншими словами.

Він скаже:
«Той лиш був плавцем,
Хто гартував
Борінням душу
И одкрив для всіх, кінець кінцем,
Ніким іще не знану
Сушу».
Василь Юхимович?